Автор: autor  |  08 Тра 2014 | розділ: Без категорії

На запитання, що таке школа, більшість дасть таку просту відповідь: це місце, де людина отримує знання, вчиться простих людських чеснот, поважати матір і батька, любити Україну-неньку, зберігати звичаї, традиції українського народу. З цим трактуванням погодиться, мабуть, більшість читачів. 02 травня 2014 року  великою, єдиною родиною зібралися  усі, хто навчався у Вербовецькій школі. Це – сьогоднішні школярі та педколектив, навіть попри свій поважний вік прийшли, приїхали вчителі різних поколінь. А причина була більш ніж поважна – 100-річчя рідної альма-матері. Вищезгаданий навчальний заклад побудували у 1914 році громадою села на кошти селян. Каміння на фундамент добували в урочищі Жорнище. Школа вийшла гарна, простора, висока, двоповерхова, крита оцинкованою бляхою. Просторі класи з великими вікнами, підлога коридорів залита бетоном з гранітною крихтою, відшліфована, надзвичайної якості, яка збереглася й до наших днів. Девіз ювілярки: «Хто знання має, той мур ламає!». Оргкомітет подбав про теплу і дружну атмосферу. Під звуки духового оркестру сходилися численні гості і запрошені, щоб розділити радість і взяти активну участь у святкуванні. За українським звичаєм дорогих і бажаних гостей зустріли хлібом-сіллю на вишитому рушничкові. Дійство відбувалося у спортивному залі школи. На встановленому проекторі з чорно-білих світлин дивилися на відвідувачів знайомі з дитинства обличчя керівників школи, перших вчителів, класних керівників, однокласників, симпатій з інших класів. Протоієрей церкви Святого Архистратига Михаїла, отець Василь благословив цей захід. Як і годиться, присутніх щиро привітала директор школи – Я.Бойко. На імпровізовану сцену один за одним виходили поважні гості – перший заступник голови райдержадміністрації - В.Молдован, в.о. начальника відділу освіти, молоді і спорту райдержадміністрації - М.Матейчук, голова райкому профспілки працівників освіти - В.Воловський, Вербовецький сільський голова – О.Литинський. Їхніх слова зачепили кожного до глибини душі. Бо тільки з плином часу переосмислюєш свої вчинки, свій кругозір і розумієш, що саме в школі ти отримував ті ази, які формували характер, світогляд, вибір професії. У подумках дякуєш вчителям, які зуміли щедро посіяти знання, знайти до кожного ключик, допомогти в обранні життєвого шляху. З роками забувається несправедливість, якісь дитячі образи і залишається глибока повага та шана до такої непростої, щоденної роботи, як виховання людини з великої літери. Згадувався і патріотизм вербівчан, які у важкі роки зуміли звести таку ошатну школу, з якої у широкий світ вилетіло не одне покоління допитливих хлопчаків і дівчаток. Не забарилися подарунки й нагороди. Спільні Почесні грамоти райдержадміністрації, райради отримали: вчитель молодших класів – О.Мацько, директор Вербовецького НВК – Я.Бойко, ветеран педагогічної ниви – Я.Гулько, а від відділу освіти, молоді і спорту та райкому профспілки працівників освіти ветерани педагогічної ниви – Р.Роїк, О.Романюк, Т.Галяра, голова батьківського комітету – Н.Віщук, вчителі початкових класів – Л.Стефанюк, В.Гулько, вчитель математики і фізики – Г.Малинник. До вітань запросили депутата райради М.Леваніну, яка у свій час закінчила вищезгаданий навчальний заклад і добре знає усі його здобутки та проблеми. У своєму виступі запропонувала усім випускникам здати посильні суми, які б пішли на заміну вікон у будівлі. Ведучі зачитують випускників школи, які згодом з нею пов’язали свої трудові будні. Від їх імені виступила вчитель історії та географії – Я.Гулько, яка тут пропрацювала 50 років. Від учительської династії Кишканів слово взяла вчитель молодших класів – Василина Василівна Кишкан (трудовий стаж – 25 років), а від директорів – Олександр Дмитрович Романюк, який 18 років очолював цей навчальний заклад. На святі згадували прізвище Раїси Миколаївни Роїк, яка у 1946 році приїхала з Кіровоградщини. У її книжці єдиний запис – вчитель початкових класів Вербовецької школи. «Золотими» літерами вписане прізвище завуча школи Григорія Олександровича Герасименка. Під його керівництвом навчально-дослідна ділянка була відома не тільки у республіці, але й за її межами. Згадували перший в області ляльковий театр, у якому сценаристом, декоратором, постановником була Тетяна Антонівна Галяра, яка за направленням приїхала на роботу до Вербовецької школи. Тут знайшла свою долю, народила дітей і стала жителькою села. У залі згадують прізвища усіх педагогів, які у різний час працювали з дітьми і залишили помітний слід в історії села, навчального закладу, а про себе добрий й теплий спогад. Пом’янули й тих, хто відійшов у безмежну вічність. Слова вдячності за науку, спогади за найяскравіші моменти з шкільного життя звучали у цей вечір від вдячних учнів, випускників різних років, зокрема, від лауреата державної премії в галузі техніки, кандидата технічних наук, доцента, полковника у відставці –  І.Кравчука, який з трепетом у голосі згадав першу вчительку – М.Олійник, класного керівника – Г.Нерубацьку, яка прищепила любов до точних наук (фізики та математики). Від когорти найстаріших випускників виступила С.Шеленко, від випускників 70-х музичний подарунок «Вальс» линув від В.Чайки, а картину із зображенням школи представив В.Чайка. Вірш випускниці І.Москалюк прочитала учениця 7 класу Алла Іванюк. Своє слово сказали і цьогорічні випускники. Трепетно про школу говорили сестри – Марія Миколаївна та Лариса Миколаївна Бабійчук. Свій трудовий шлях у Вербовецькій школі розпочинала Ольга Богданівна Кашицька, яка нині очолює навчальний заклад на Тернопільщині. До зали заносять святковий торт, який могли скуштувати усі бажаючі. Цей кулінарний витвір вніс ще більшої урочистості і підняв настій усім присутнім. Завершили урочисту частину віршем «Рідна школа», який написала Т.Галяра, а виконали її онучки – Настя і Юля Білоус.

Люба школо! Ти, як рідна мати,

Вже 100 років дбаєш про всіх нас,

Тож сьогодні хочеться сказати:

«Не підвів тебе ні один клас».

         Йдуть зі стін твоїх прекрасні діти,

         Є багато в них учителів.

         Тому має право порадіти

         За хороших дочок і синів.

Ти 100 літ добро робити вчила

І до мрії впевнено іти.

Звідки бралась та велика сила,

Щоб до серця кожного дійти?

         Тут навчались літери виводить,

         Вірші вчить і швидко рахувать,

         Ще й цікаво конкурси проводить

         Та підтримку дружбу цінувать.

Перше вересня, дзвінок останній…

Отакий процес йде рік у рік,

А на випускному вальс прощальний

В пам’яті усіх на цілий вік.

         Іди, школо, у ногу з добою,

         Щедро учнів розуму навчай,

         Щоб пишався кожний раз тобою

         Наш чудовий буковинський край.   

Опісля можна було поблукати коридорами, навчальними кабінетами, кинутися в обійми однокласників та вчителів. А як приємно, коли тебе пам’ятають за прізвищем, ім’ям і без помилки можуть вказати, за якою партою сидів, чим захоплювався і як навчався. Усі гості, запрошені, колишні випускники реєструвалися у спеціальному журналі. Святковості додавали й музичні композиції, які виконували учні Вербовецького НВК.

Ще по цій тематиці:

Коментування закрито.


Останні коментарі

    Статистика